Ганя (по хвилі). Ти чув, що тато і мама сказали. Я послушна буду родичам і так буде, як вони скажуть.
Михайло. Ганю! Ми будемо щасливі.
Олекса. Діло скінчето. Тимчасом бувайте здорові, а старости ще сьогодня вечером будуть… (виходить з Михайлом).
Гриць і Катерина (випроваджують їх і виходять за ними). Ідіть здоровенькі!
Петро. (Глядить на Ганю довго мовчки, відтак починає). Був на світі хлопець-сирота, без тата і мами. Всі ним поштуркували і били його, жити йому не давали. І блукався сирота по білу світу, притулку шукав, та ніхто його не пригорнув, ніхто куска хліба не дав. Усі казали: Ти Петре дурний! Стань під церков і проси хліба, бо ти до ніякої роботи не здатний.
(Ганя все ще стоїть нерухомо й прислухується до слів Петра).
Петро. І я сідав під церквою, а люде кидали мені по крейцару у шапку… Ніхто у хату не приймав мене на ніч, я ночував разом з пташками у лісі, а зімою спав у Абрамка в коршмі під лавою. Аж подибала сироту — гарна дівчина Ганя тай сказала йому: Ходи хлопче до нас, дам хліба і теплий кожушок, бо тепер зима. І прийшов я у цю хату, де мене приняли як рідного сина. Тут мені добре, пасу свою череду, тай граю на сопілці (Виймає сопілку).
Ганя. Деж ти вчився грати на сопілці?
Петро. Нігде! От так, сам грав, тай грав і щось виграв (грає). Гі-гі-гі. Що це я граю? Не сумної, а веселої треба грати, бо весілля в нас буде! Кажуть люде: Ти, Петре, дурний, в тебе глуздів не має. Нехай я буду дурний, а все таки, я вмію грати, (грає веселої).
Ганя. Краще заграй тужної, мені не до веселости!
Петро. Як це так? А свати сьогодні прийдуть!
Ганя. Лучшеб була не дочекала таких сватів.
Петро. Правда, це свати не від Івана. Ой, добрий хлопець був цей Іван. Він мене теж любив, так, як і ти Ганю. Так щож, він поїхав кудись і не вертає, а цей патлатий писар каже, що він вже помер…
