Сторінка:Пан писар.pdf/16

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
 

Вільна околиця під лісом.

 
ЯВА 1.
 
Петро і Софрон.

Петро (сидить під деревом і грає на сопілці).

Софрон (входить по хвилі і побачивши Петра, задержується перед ним). Го, го, го, з тебе добрий музикант, як бачу і чую.

Петро. Гі, гі, гі!

Софрон. А деж ти так навчився грати?

Петро. Та, так з себе, воно само прийшло, гі, гі, гі! Але вибачайте, що вас не замітив (здіймає капелюх).

Софрон. Нічого, — нічого.

Петро. А куда ви, пане писар, так намірились?

Софрон. Вертаю до дому, був у місті за почтою.

Петро. Ага, правда, через ліс дорога йде, а я гадав, що ви…

Софрон. Шукаю тут Гані? О, вона мені вже не в голові. Погорділа мною, хоч у мене і в голові і в кишені не порожно, і воліла піти за цего хлопа, Михайла, ніж за мене. Но, і як їм там живеться? (Сідає під дерево). Ну, сідай і ти, Петре, та розкажи мені, як їм живеться? (Виймає з кишені ріжні звитки паперу, які кладе на землю, а знайшовши табаку, заживає). Ага, ось і вона. Чи ти любиш табаку? А може ти волієш курити?

Петро. Гі, гі, гі, — я з роду ще не курив. (Дивиться нишком на звитки паперу, що лежать на землі).

Софрон. Так і закуримо собі оба і побалакаємо. Ти на мене не гніваєшся Петре? (виймає цигарки).

Петро. Я? — та за що? хиба ви мені що злого вчинили?

Софрон. Я так думав. Коли ні, то гаразд, (подає йому цигарку і виймає сірники). Ну, закури собі і я собі закурю, хоч волію табаку. Але бач, я з панами в місті знаюсь і мушу з ними по їх моді жити. Вони табаки не заживають, лише курять цигарки. І я з ними курю. Ось тобі одно і закури собі (дає).

Петро (бере). Гі, гі, гі, — та й що я з тим маю вчинити?

Софрон. Роби так, як я роблю, (запалює своє і його цигаро).

Петро (закашлюється від диму).