Петро (про себе). Ось тобі й ґазда! Що тепер буде?
Михайло. А зі мною не хочете попращатись? Хибаж я не заслужив на це, щоби зі мною попращатися? Ганю, яж твій чоловік, попращайся й зі мною, та коли вже так статися має, що хочеш мене покинути, то я не задержую тебе. Я сам зістану тут і потішати-му тата й маму, котрі на старість плакати-муть за своєю одинокою дитиною. Я не буду плакати, бо так відай мусіло статись. А ти Ганю не нарікай на мене, що я тобі завязав світ, що я може силував тебе піти за мене. Ти з Іваном будеш щаслившою, ніж зі мною. Чи правда? Говоріть — я вас слухатиму.
Іван. Ти Михайле тув невинний, і я бачу, що ти чоловік розумний…
Михайло. А ти бувби ще розумнійший, колиб те, що задумав, инакше зробив.
Іван. Як инакше?
Михайло. Не треба тайком втікати з чужою жінкою, бо на тім лише я зле вийду, а яж вам нічого злого не зробив. Всі скажуть, диви, Михайла покинула жінка, бо він відай був для неї злим чоловіком. Скажи ти сама, Ганю, чи я для тебе був злим чоловіком?.. Колиж ні, то чому робиш мені такий сором, що тайком втікаєш від мене?
Іван. Якже мали ми поступити?
Михайло. Так було вчинити, щоби й ти й вона я були вдоволені і на нікого з нас нечесть не впала.
Іван. Я й не хочу, щоби нечесть на кого з нас впала.
Михайло. Не хочеш нечести, а не роздумав над тим, що робиш. Треба було перше до мене прийти й сказати: Віддай мені тую, котру я любив і люблю, а я був би вже так зробив, щоби й ти був вдоволений і Ганя була вдоволена і я. А то заледви вчора вернув в село, сьогодня вже й відходиш, та й пориваєш чужу жінку. Та й далеко булиб ви зайшли? До границі заледви, Ганя пашпорту не має й були би її задержали й шупасом до мене відставили. Чи то не був би сором для мене й для неї?
Іван. То правда, що я не застановлявся над усіми подробицями. Це булиб ми в дорозі полагодили, але не в цьому діло. Ціле село знало й ти знав, що я Ганю любив, та що пішов у далекій світ, щоби заробити гроші та вернути до неї. Та лихі люде вчинили мене вмерлим.
Михайло. Хто вчинив тебе вмерлим? Ціле село так говорило.
