Іван. А хто розпустив цю вістку по селу?
Михайло. Хто?
Іван. Ваш пан писар.
Софрон (входить в хату). Це не правда! таке писали по ґазетах.
Іван. А, це ви, пане писар? Добре, що й ви сюда приходите!
Софрон. Е, що тут з тим пройдисвітом церемонитись та лагідно з ним обходитись. Віддати його до шандарів, а я вже посвідчу, що на власні очи бачив, як він викрадав чужу жінку й хотів з нею до Америки втікати, щоби її там спродати. За уведення чужої жінки суд гостро карає.
Іван. Чого ви, пане писар, мішаєтесь в не свої діла?
Софрон. Як це, я не маю мішатись? (заживає табаку). Я тут в селі перша особа й яко урядник маю уважати, щоби в селі був порядок. Го-го-го! не виведеш мене в поле, бо в мене в голові не порожно, а як треба то й кишеня моя повна…
Іван Ми знаємо, що ваша кишеня повна, я переконався, що добре була напхана чужими річами (йде до дверей і зачиняє їх).
Софрон (змішаний). Що хочеш робити?
Іван. Хочу, переконати людей, що твоя кишена не була порожна (виймає папері). Чи знаєш, голубчику, що це?
Софрон (хоче взяти папері). Це моє…
Іван (не дає). О вибач, велебний пане писарю, від мене не скоро дістанеш ці папері, бо це моя власність та за крадіж чужих листів ти відповіш перед судом. Я, покищо, хотівби лише знати, яким правом посмів ти чужі листи в себе придержувати?
Софрон. Я не мав ніяких чужих листів.
Іван (показує). А це що?
Софрон (глянувши) Це, це не моє…
Петро. Та-ж говоріть правду, пане писар. Прецінь ті папері ви згубили під лісом, коли давали мені циґари, а я їх там найшов.
Софрон (підходить до дверей і пробує вийти). Ти найшов? Я нічого не згубив.
Іван. На суді справа виясниться — там вийде вся правда на верх, як олива. Коли і я в чім провинився, то й хочу теж бути караний. А яка кара стріне — пана писаря, то побачите всі…
Софрон (виломлює силою двері й утікає). Побачимо хто з нас перший піде під ключ.
Іван. Втік, видко, що почувається до вини.