Петро. Я піду за свідка, бо сам бачив, як він тоті папері згубив.
Михайло. Що це все значить?
Іван. Річ дуже ясна. З Америки я писав листи до Ганни, до сестри Олени й до старих Білозубів, а він ті листи перехоплював й у себе задержував, відтак і вигадав, що мене копальня присипала. Всі ті листи що до одного ось тут в тім звитку — ані одного не віддав.
Михайло. І я повірив в його слова, тай також думав, що ти вже не жиєш. Але що він мав в тім, що придержував твої листи?
Ганя. Хотів зі мною женитися, хиба ти не чув?
Михайло. Старий дурень!
Петро. Гі-гі-гі! — хотів женитися, бо й мене все випитувався про Ганю, каже, як думаєш Петре, чи Ганя би за мене пішла, чи ні?
Михайло (сідає й задумуєсь). Все воно добре, но що ми тепер робитимем? Кажи ти Ганю!
Іван. Я за неї відповім. Я слухав тебе, Михайле, терпеливо, як ти говорив, та бачу, що ти чесна людина. Инший на твоїм місци був би вхопив за сокиру або, друк який й був би мені розторощив голову. А ти був спокійний й до серця говорив. Послухай тепер, що я скажу.
Михайло. Слухаю.
Іван. Це правда, що я любив й ще люблю Ганю, й хотів її тобі викрасти, тай виїхати знова в Америку. Тепер-же я инакше постановив діло залагодити.
Михайло Як хочеш залагодити?
Іван. Ганя не може бути жінкою нас двох. Вона шлюбувала вірність тобі, так нехай-же й зістане при тобі (до Гані): Ганю, забудь про мене і жий з Михайлом; він був і буде для тебе добрим чоловіком. Забудь про мене й бувай здорова!
Ганя. Кудаж хочеш йти?
Іван. А кудаж? В Америку вертаю, бо тут я й себе троїв би, та мішав би вашому супружому життю. А я цього не хочу, я хочу, щоби ви жили в спокою й були щасливі. Прости мені Михайле, що я хотів життя тобі затроїти, й бувай здоров! (Витягає до нього руку).
Михайло. Добрий й чесний хлопче! Нехай-же тебе за те обніму! (Обнімає його).
Олена (побачивши обох соперників в обіймах). А це що тут діється?
