Сторінка:Первісне громадянство та його пережитки на Україні. Випуск №3 (1926).djvu/95

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

про сон, де сі факти фігурують як зразки переживання минулих подій наново уві сні, він докладно виясняє, що людина уві сні згадує минуле тільки дуже невиразно й уривково, і сни про минулі події не являються споминами, як напр. се доводить Берґсон, що вважає всі сонні видива за продукт пам’яти. Своєю нелогічністю вони бувають звичайно ближчі по суті до думок божевільного, як уважав Мату. Між сплячим і божевільним, вказує автор, існує дійсно та спільність, що обидва обертаються в світі понять, які мають значіння тільки для них, і незрозумілі притомній думці: думки божевільного незрозумілі його оточенню, а образи, що ввиджаються уві сні, часто незрозумілі й тій самій людині, після того як вона прокинеться й увійде в звичайний громадський побут. І сплячий, і божевільний забуває до певної міри фізичні закони й громадські звичаї, серед яких він живе, і утворює собі власний світ, де обертаються його думки: відмінний від дійсности і сам вічно мінливий.

Одначе — і тут Гальбвахс наближається до Freud’а — він визнає, що розрив сплячого з дійсним світом не буває абсолютним, бо багато умов побуту заховує значіння й уві сні. Правда, теорія Фройда про „цензуру снів“, на його думку, йде задалеко. Він не погоджується з Фройдовим поглядом, що сни відбивають ті думки й спеціяльно бажання, що з’являються в несплячої людини за дня, але не доходять до свідомости, яка їх придушує, бо вони їй заваджають, або й противляться моралі, в якій людина живе, — одним словом, що сни се придушені бажання, що ніби знаходять своє здійснення в сонних видіннях. Він відкидає також Фройдові спроби тлумачення снів, як символів протиморальних почувань одиниці, що ховаючись сами від себе, висловлюються в образах і словах, які для притомної людини мають зовсім невинний зміст, а для сплячої мають своє власне, звичайно сексуальне або злочинне значіння. З сеї думки для Гальбвахса дійсне лиш те, що деякі свідомі думки людини, звички, способи думання, з якими вона живе в свідомім життю, відбиваються справді й уві снах, але в инших умовах, часто неможливих у дійсності, перетворених Сном по - свойому, але відповідно до якоїсь власної логіки, зрозумілої тілйки сплячій людині. Так. напр., тимчасом як повні спомини недавніх подій уві сні не з’являються, дуже часто людина бачить уві сні подробиці із свого дитинства, яких ніколи не згадувала в думках. Гальбвахс поясняє се тим, що спомини з дитинства занадто невиразні, загальні, щоб займати пам’ять дорослої людини. Самі переживання маленьких дітей, їх думки і вражіння ще настільки поверховні й загальні, що їх можна порівняти з думками та образами сна, тому спомини про них знаходять собі місце в снах легше, ніж у свідомій пам’яті. Пам’ять дорослої свідомої людини — апарат занадто точний, і він не оперує такими грубими незакінченими поняттями як дитячі вражіння і сонні видива, і тому звичайно свідома пам’ять не заховує споминів ні про ті, ані про другі. Але все таки звязок між сном і неспанням існує, бо инакше людина втрачала-б уві сні навіть поняття своєї тотожности і тотожности речей ЯГ оточення, які проте спляча людина пізнає й мислено називає іх звичайними назвами. Свідомість назв, слів, що не покидає людину й уві сні, се і є той звязок, що сполучає сон і дійсність, або, щоб точніше "передати сю думку — індивідуальну свідомість із громадською.

Се доводить аналіз також хвороб пам’яти, зокрема афазії (хвороби забування слів), підчас якої людина до деякої міри втрачає контакт з колективною пам’яттю. Гальбвахс спирається на численні досліди, зроблені підчас війни на підставі нервовохворих військових, і сі приклади добре ілюструють залежність індивідуальної пам’яти від суспільної думки взагалі. Але хворий, що забуває слова, заховує ще поняття простору й часу та инші поняття, на яких збудоване громадське життя, і яких не мала-б людина, цілком позбавлена громадського співжиття, а сих понять не має людина уві сні, і так виявляється, що мова сама не є найважніша рамка людської пам’яти. Бо навіть позбавлена слів, людина, спираючись ще на поняття, які одержала від громади, заховує