XII.На це найсвятіше звернення держави, а також людям, які думають так само, я лаконічно відповім. Так, отці-сенатори, якби я вважав, що Катіліна має бути засудженим на смерть, я б цьому гладіатору не дав прожити і години. Адже коли найвищі люди та найславетніші із громадян, убивши не тільки Сатурніна, Гракхів, Флакка, а й багатьох до того, не тільки не знечестили себе, але й прославили, тоді мені не слід боятись того, що ненависть за вбивство цього батьковбивці громадян мене в майбутньому наздожене. Навіть якщо це є для мене найбільшою загрозою, я завжди так вважав: ненависть, яка здобута мужністю, — це слава, а не ненависть. [30] Проте є серед нас і ті, хто не вбачає або не хоче бачити загрозу; своєю м'якою поведінкою вони живили надію Катіліни, своєю невірою у змову цю змову ще більш зміцнили; своїм авторитетом спокусили й інших, не стільки лиходіїв, як просто недосвідчених, якби я покарав його суворо, то ті б сказали, що це жорстоко і по-царськи. Тепер я можу вас запевнити, як тільки той дійде, куди прямує, — до Манліанських таборів, тоді бодай не знайдеться нікого настільки дурного, який не зможе визнати факт існування змови, не знайдеться нікого настільки нечестивого, який не визнає її. Проте, якби його одного вбили, я впевнений, це б ненадовго стримало цю руйнівну чуму держави, не назавжди знищена була б вона. Але якщо він буде вигнаний і з собою виведе своїх, і до них же приєднає з усіх боків зібраних невдах, тоді не тільки буде знищена ця чума, а й знищиться коріння й зародок всіх зол.
XIII.[31] Ми вже давно, отці-сенатори, живемо серед небезпеки підступів та змов, однак не розумію, чому зрілість цих всіх злочинів, зухвалості й безумства у часи саме мого консульства прорвалась. Навіть якщо з цієї зграї того одного ми усунемо, нам може здатися, можливо, на
