ли відомі відповідальним діячам, що підписували її, але не могли бути переборені чи невтралізовані через обєктивні причини міжнароднього характеру[1].
Розважлива оцінка ґеоґрафічного положення України і стратеґічної оборони кордонів її висовує перед українською політикою завдання шукати опертя на системі політичних звязків з тими державами, що мають певні інтереси на Чорному Морі або в басейні його.
В звязку з цим проблєма моря, як політично-стратеґічної бази для оборони України, повстає перед українською військовою думкою, як тема для всебічного вивчення, висліди якого потрібні будуть для цілей державної політики. В процесі досліджування безперечно вирине ряд окремих військово-політичних завдань, тісно звязаних з практичною проґрамою військового будівництва і оборони України. Конкретні окремі теми з обсягу зазначених студій вже тепер не можуть не хвилювати й не притягувати до себе уваги військових дослідників своїм цікавим та ріжноманітним змістом і треба тільки побажати, що б величезна вага зазначеного напрямку нашої державної політики в міжнародніх справах відчута
- ↑ Безумовно, ситуація початку 1920 р. була надзвичайно складна й вимагала для утворення єдиного протибольшевицького фронту прийняття важливих рішень. Справа історії оцінити їх доцільність. До речі наведемо, як оцінював важну політичну ситуацію два сторіччя тому Гетьман П. Орлик, коли писав в свойому щоденнику: …„мала держава не може утримати свою свободу між двома великими сусідами, як тільки глибоко продуманою політикою…“.
І. Борщак. Орлікіана. Хліборобська Україна, кн. IV р. 1922–1923.
