Цю книжку написано справжнім українським правописом, найбільше годящим для нашої мови. Цим правописом друкувалися наші книжки до 1876 року, потім уже стало не можно цього, і год із 30 друковано їх иншим правописом, а тепер знову вертаємось до свого. Хто не знає, як саме читати нашим правописом, для тих подаємо такі правила:
1. Ъ зовсім не пишеться, бо його ні на що не треба; пишемо не ракъ, ладъ, а рак, лад.
2. Замісто ы пишеться и, але вимовляєть ся це и не м'яко, а твердо; написано: риба, сини, — треба читати рыба, сыны.
3. Попереду писалося и там, де вимовляється воно м'якенько: сины, лисы, а тепер скрізь там пишеться і: сіни, ліси.
4. Попереду писалося: йив, йихати, мойи, а тепер замісто двох буков йи писатиметься одна ї, то б то так: їв, їхати, мої.
5. Буква є писатиметься там, де вона вимовляється м'якенько. Попереду писалося: мелькае, единый, а тепер: мелькає, єдиний.
6. Отакий значок ’ зветься апостроф; він становиться посеред слова тоді, як передня буква не м'ягчиться, не зливається з другою, що після неї; попереду писали: пъятакъ, выпью, а тепер п’ятак, вип’ю.
