послухають мілїони моїх одномовцїв… Батько, може, не любить своєї мови через те, що нею говорять у нас мужики. А нїби то в Московщинї не говорять мужики по московськи? Та і чим ми лучші від мужика? — всї ми рівні і у Бога й у природи”. З причини сих непорозумінь з батьком Руданський не діставав від батька матеріяльної запомоги підчас своєї науки в Петербурзї. Доводилось заробляти гроша тяжкою працею, а як того заробітку не ставало, то поет мусїв жити десь на болотї, у бідної вдови не маючи горячої їди по кілька місяцїв. Отся поезїя Руданського „Студент” ясно малює будованє поета в Петербурзї:
Зима люта. Вітер свище;
Снїг по вікнах брязкотить.
Мороз душу обіймає,
Мороз тїло каменить.
А у хатї на постелї
У сурдутї і плащу
Сидить студент медицини
Другий місяць без борщу.
І живіт як гріб запав ся,
Облїзає голова…
І останна догоряє
Його сьвічка лойова…
І сидить він, поглядає
На похилену стїну:
Під стїною лежить череп,
Нема й кришки тютюну…
І стїнє кругом чорнїє…
Тільки лазять павуки,
Тільки сумно виглядають
Із шкалубин прусаки…
То й не диво, що поет вийшов з академії з сумною спадщиною бідолашного житя — і з сухотами. Ся хороба, яка ще змагала ся ізза об-
