ставин дальшого житя, положила поета передчасно в могилу. В дуже молодих лїтах, 1873 р. С. Руданський умер в Ялтї, на Кримі, де був лїкарем. Оженив ся був Руданський із сїльською дївчиною.
Із смертю С. Руданського українська лїтература понесла безмірно велику втрату. Не все, що написав він, побачило сьвіт в друку. Богато його рукописий довгий час були невідомі і вважали ся цїлком загубленими. „Порвало ся і порозсипало ся дороге намисто, — писав Омелян Огоновський — покотили ся зерна геть далеко, і довело ся збирати їх по одному; деякі зерна незабаром знайшли ся і збереглись від загибелї, инші-ж покотили ся геть далеко, шкода й думати, щоб зібрати їх усї”. Лиш в останний час виявила ся на сьвіт більшість його творів, що видані у семи томах в Галичинї. Хто знає, може ще виявить ся не одна цїнна перла поезії Руданського і дадасть поетови заслуженої слави. Та й із сеї лїтературної спадщини, яку оставив по собі Руданський, видко безперечний талант його. У нього бачимо справжні перли поезії „Науку”, „Пяницю”, „Гей, бики!”, „Зпід неба рідного”, які дають повне право сказати, що нїхто з українських поетів по Шевченку не підносив ся до такого високого ступіня поезії як Руданський. Чимало поезій Руданського, наприклад „Жалібний дяк”, „Повій, вітре”, „Ой, зза гори, ізза кручі”, „Засїдатель”, „Вареники” та инші, стали народними, а се найкрасше доводить їх дїйсну вартість.
