Сторінка:Повна збірка веселих віршів Степана Руданського.pdf/175

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено


 Попатшай сє, серце моє, —
 Як сє тобє здає?
Але Москаль подивив ся:
„Да што ваша Польша!
Да у нашей Катєріни…
Тово… будєт больше!”

 
——o——
 
27. Нєшто лґу?

Сидить Москаль на стільцї,
Аж курить ся — бреше;
А Ляхва кругом стоїть,
Тілько огню креше.
 „Вот, — прибріхує Москаль, —
 Раз била патєха!…
 В аднє суткі пятсот вйорст
 Я вєрхом праєхал!”
— Алє то нє може биць!
Якийсь обізвав ся.
„Как нє может! нєшто лґу?!”
Москаль запитав ся:
 „Да знаєтє-ль, что в Масквє
 Адін мнє нє вєріл:
 Так за ето я єму
 Рожу пєрємєріл!…”
Тодї Ляшок позадгузь:
— А повєдз мнє, панє!