Знов борода над сьвічкою
Запалахкотїла,
І в мінутї счезла з димом
До самого тїла!…
Засьміяв ся Запорожець,
Пійшов собі спати,
Але хусит сидить бідний
Тай став розважати:
„Правду воно говорило,
Правду пак казало,
Бо й я з своїм бородою
Розуму не мало!…
Борода такого мати,
Так його любити
І над сьвічком, над тим сьвічком
До губа спалити!…
Ай, веймір! що Сура скаже?
Що всї люди скажуть?…
О, то дурень старий хусит!
Ще й з руком покажуть…”