Сторінка:Повна збірка веселих віршів Степана Руданського.pdf/23

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено


 Зараз таки й запрягли,
 Припічок з'орали,
 Та такого-ж, кажу, ми
 Того хлїба мали!…
Що як тих уже женцїв
Прийшло ся збирати,
То безрукая якась
Сама прийшла жати.
 І нажала-ж вона нам
 Та кіп наскладала,
 І стебла вже не було,
 А та іще жала.
„А що, сину, каже дїд,
Треба спогадати,
А де то ми ті скирти
Будемо складати?”
 То бувало я сиджу,
 Тай дїдови ражу:
 — „Адже-ж у нас комин є,
 На коминї! — кажу.
На коминї як складем,
То й не тра сушити,
А на печі, як Бог дасть,
Будем молотити!”
 То бувало сьвятий хлїб
 Аж комин колише!…
 Одна тілько нам біда,
 Що вклюнулись миши.