Сторінка:Повна збірка веселих віршів Степана Руданського.pdf/249

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено


 Бере його до телицї
 Живо відсилає,
 А сам дуба молодого
 При землї ламає.
Зломав дуба молодого
На крижі крижує,
Тай сердечний нагадав ся,
Що вогню бракує…
 Принїс дрова, тай гадає,
 Де вогню увзяти.
 Але Циган йому каже:
 — А що, леве брате?
Вдарим в камінь пазурами!
Хто вогню добуде,
То той у нас і без бійки
Найсильнїйший буде!
 Ідуть вони до каменя,
 Разом поставали.
 Як ударив лев у камінь —
 Кіхтї позлїзали…
Заревів лев, підняв лапи,
Лапи обюшило!
А наш пролев добуває
Губку та кресило.
 Як ударив — скала цїла
 В іскрах загоріла,
 І доразу суха губка
 Димом задиміла…