Сторінка:Повна збірка веселих віршів Степана Руданського.pdf/267

 Коли-ж я на тебе гляну,
 Зараз пригадаю,
 Що до віку через тебе
 Я хвоста не маю.

Буду тобі, чоловіче,
Все добро робити,
Але разом із тобою
Я не буду жити!…”
 Оттак воно, добрі люде!
 Польща — то дитина,
 Король польский — то господар,
 А вуж — Україна!…

 

——o——

 

3. Вовк, собака і кіт.

Як собака стеріг хату,
То його й тримали;
Як постарів ся небора,
Взяли тай прогнали…
 Іде бідний дорогою,
 Притулку шукає;
 Аж у лїсї на полянї
 Вовк його здибає.

„Куди, — каже, — йдеш, собако?”
— „Притулку шукати!”
— „А що-ж твої господарі?”
— „Та вигнали з хати!”