Сторінка:Повна збірка веселих віршів Степана Руданського.pdf/271

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено


В мене будеш, як дитина,
У розкошах жити!
 А чи їв ти що сьогодня?”
 — „Нї, — каже, — нїчого!”
 — „То-ж ходїмо обідати!”
 Каже пес до нього.

Ідуть вони по степови,
Табун коний грає.
Пес найкрасшую лошицю
З стада вибирає.
 „Бачиш, — каже, — ту лошицю,
 Що білії пяти?
 Ото зараз, — каже, — з неї
 Будем обід мати!…”

І в мінутї став пес землю
Під собою дерти,
Став він дерти сиру землю,
Як навісний жерти.
 — „А що, — каже, — подиви ся:
 Чи чуприна встала?”
 — „Ба нї, — каже, — щось не встала!”
 — „Та кажи, що встала!

А-ну тепер подиви ся,
Чи встала чуприна?”
Хоч не встала, а кіт каже:
„Встала, як щетина”.