Та от тобі і рушниця!”
— „А ну-ну, давай! давай!”
— „На, ставай лиш край порога!”
— „Та я стану: ти ставай!…”
Цїлить один від порога,
Другий стоїть за столом
Та що сили натягає
Сиву шапку на чоло.
Бах рушниця!… стало димно…
Йде до столу Гарасим…
А за столом в сивій шапцї
Як баран лежить Трохим!
Йому куля пролетїла
Через шапку і чоло…
Підіймає той Трохима,
Підпирає за столом.
Сам відходить до порога;
Знов рушницю в руки взяв,
Прицїлив ся разів кілька
Й головою похитав:
„Вибачай менї, Трохиме”,
Гарасим проговорив:
„На два цалї лиш понизив —
Тай і шапки не ізбив”.
