Терпів бідний, доки міг,
Аж піт з нього лив ся,
Ну, а далї — мов живіт
Йому розчинив ся.
Замовчали всї попи,
Турки закричали
І над бідним козаком
Палаші підняли.
Але козак — не промах,
Вдарив ся у груди:
„Ваш великий, — каже, — Бог!
Послухайте, люди!
Як турецький сильний Бог —
Так правду говору,
Що вже рік тому, як я
Не йшов до надвору,
І де вже я не ходив,
Де вже не молив ся,
Але видно: жаден Бог
Не змилосердив ся.
Ото тільки один ваш
Перед цїлим людом
Живо й раптом показав
Сьвяте своє чудо!”
Заплескали всї попи,
Турки закричали,
І мерщій тогдї штани
З козака ізняли