і він написав до мене щонебудь, та вкупі і пришліть, як я вам посилаю. Оставайся здоров.
Не забудь же, зараз напиши письмо та по-своєму.
1839, ноября 15 дня.
С.-Петербу[р]ґ.
Санктпетербурґ, марта 2, 1840.
Брате Микито! Треба б Тебе полаять, та я не сердитий. Нехай буде так, як робиться; бач, за що я Тебе хочу лаять: чом Ти, як тілько получив моє письмо, до мене не написав, бо я тут турбувався, — трапляється, що письма з грішми пропадають, — а вдруге за те, що я Твого письма не второпаю. Чорт-зна, по-якому Ти його скомпонував, ні по-нашому, ні по-московському — ні се, ні те а я ще Тебе просив, щоби Ти писав по-своєму, щоб я хоч з Твоїм пись[мо]м побалакав на чужій стороні язиком людським. — Ну, та й за те спасибі, а тепер ще ось що. Просиш грошей — більш-менш чи багато Тобі їх треба? Ну, та гроші, як матимеш, така річ, що хоч і сто рублів, то не пошкодять, а коли їх у мене не трапилось, то возьми покищо 50 руб. асиґнацій, а коли треба буде ще, то напиши, та знай, що мені гріх позичать братам гроші: коли трапляться, то так дам, а коли ні, то вибачайте.
Що то, як маляр, — то вже скрізь понамальовує всякої всячини. Вибачай, забув, що письмо до Тебе, та й ну малювать: задумую[сь] іноді, не Тобі кажучи.
Поцілуй старого діда Івана за мене і поклонись всій рідні нашій, яка єсть; доглядай сестру
