16
16
Марусю та, коли можна, помагай і бідній Ярині, а малярові поганому скажи: коли він не схаменеться, то опиниться там, де йому і не снилось. Кланяйся сестрі Катерині і Антонові, братові Йосипові і всім, хто мене не забув. Може я літом приїду побачиться, коли матиму час, та навряд. Треба перш добре вивчиться малю[ва]ть.
Скажи Іванові Федьорці, нехай він до мене напише письмо окроме, та тілько не по-московському, а [то] і читать не буду. Кланяйся йому.
Оставайся здоров. — Твій брат
Тарас Шевченко.
Як тілько получиш моє письмо, зараз пиши до мене та поклонися Івану Станиславичу Димовському.
С.-Петербурґ, февраля 19, 1841.
Або прокляті поштарі не довезли мого письма до Вас, або Ви його прочитали та розсердились на мене. Щонебудь та є! Нехай же що є, то те й буде. А я таки знову буду просить Вас, щоб Ви, коли буде Ваша ласка, прислали мені дівочу сорочку, гарно пошиту, плахту, стрічок зо дві, та й годі. Пришліть, будьте ласкаві, а коли прислать не можна, то ради великого Бога й високого неба і широкого моря, не сердьтесь на мене, хоч воно й справді є за що. Як таки, ні з сього, ні з того, з роду чоловіка ввічі не бачив, а прошу того, що треба купить за гроші, та може ще й не за малі. Що ж я маю робить!!! Наймав прокляту московку (і дуже делікатну — мадам), щоб пошила мені дівочу сорочку, — не втне та й годі; хоч кіл на голові теши, вона таки своєї! Що тут на світі робить?
