4
у 1889 р. у львівській „Правді“ спроба підвести підсумки попереднім публікаціям Шевченкових листів виказує в складеному їх „Покажчику“ вже 108 позицій. Зявлялися вони зрідка й по інших часописах, часом таких, що їх і роздобути тяжко.
В 1883, 1885, 1892 рр. „Кіевская Старина“ підносила вже питання про конечність видання листів Шевченка в одній збірці. В 1894 р. цю справу бере на себе незабутньої памяти біоґраф поета Олександер Кониський. Скінчивши працю над біоґрафією Шевченка він у 1899 р. виступає з проектом видання листів поета Науковим Товариством його імени, зібравши та впорядкувавши 174 листи, але проект його не реалізується, і сама доля цієї збірки нікому досі незнана.
Аж у пятидесятилітню річницю смерти Шевченка В. Яковенко вперше видає збірку поетових листів (у II т. Творів, виданому в Петербурзі 1911 р.), але в значно меншому числі, ніж можна було бажати, бо тільки 154 листи, отже на 20 менше, ніж зібрав раніше О. Кониський. В цій недбало виданій збірці Яковенко не тільки не виправив помилок і недоглядів попередніх публікаторів, а ще й збільшив їх, поплутавши хронологію деяких листів, уже перед тим усталену. Ні коментарів, ні покажчиків імен до цього видання він не додав.
Другою спробою дати змогу читачам творів Шевченка познайомитися також і з його епістолярною спадщиною зробив Б. Лепкий у редаґованому ним пятитомовому виданні творів поета (Ляйпціґ, 1918—1923), та, працюючи в Німеччині, він не мав під руками потрібного науково-критичного апарату й тому не ставив собі ширших завдань, що їх поза межами України й виконати не можна було.
Тимчасом, починаючи від 1913 року, число новознайдених листів Шевченка все зростало.