Буряном укрилась, цвіллю зацвіла,
В калюжі, в болоті серце прогноїла
30І в дупло холодне гадюк напустила,
А дітям надію в степу оддала.
А надію…
Вітер по полю розвіяв,
Хвиля морем рознесла.
Нехай же вітер все розносить
На неокраєнім крилі!
35Нехай же серце плаче, просить
Святої правди на землі!
Чигрине, Чигрине,
40Мій друже єдиний!
Проспав єси степи, ліси
І всю Україну;
Спи ж, повитий жидовою,
Поки сонце встане,
45Поки тії недолітки
Підростуть — гетьмани!
Помолившись, і я б заснув…
Так думи прокляті
Рвуться душу запалити,
50Серце розірвати
Не рвіть, думи, не паліте!
Може, верну знову
Мою правду безталанну,
Моє тихе слово.
55Може викую я з його
До старого плуга
Новий леміш і чересло;
І в тяжкі упруги
Може зорю переліг той,
60А на перелозі…
Я посію мої сльози,
Мої щирі сльози,
Може зійдуть і виростуть
