Помарніла, скалічіла, —
Ніхто й не пізнає.
170Та й кому там пізнавати
Каліку убогу!
Сидить собі та дивиться
В поле,на дорогу.
І світає, і смеркає,
175|День Божий минає,|
А москаля, її сина,
Немає, немає…
По-над ставом увечері
Хитається очерет;
180Дожидає сина мати
До досвіта вечерять.
По-над ставом увечері
Шепочеться осока;
Дожидає в темнім |гаї|
185Дівчинонька козака.
По-на|д| ставом вітер віє,
Лози нагинає;
Плаче мати одна в хаті,
А дівчина в гаї.
190Поплакала чорнобрива,
Та й стала співати;
Поплакала стара мати,
Та й стала ридати.
І молилась, і ридала,
195Кляла все на світі.
Ох,тяжкі ви, безталанні,
У матері діти!
Скалічені старі руки
До Бога здіймала,
200Свою долю проклинала,
Сина вимовляла,
