То од жалю одходила
І мовчки журилась
Та на шлях той на далекий
205Крізь сльози дивилась;
І день і ніч дивилася,
Та й стала питати:
»Чи не чув хто, чи не бачив
Москаля-салдата,
210Мого сина?…« Ніхто не чув,
Ніхто і не бачив.
Сидить вона, не йде в село,
Не пита й не плаче.
Одуріла!… І цеглину
215Муштрує, то лає,
То годує, як дитину,
Й сином називає,
І нищечком-тихесенько
Крізь сльози співає:
220»Змія хату запалила,
Дітям каші наварила,
Поморщила постоли,
Полетіли москалі,
Сірі гуси в ирій, в ирій,
225По чотири, по чотири,
Полетіли — »ґел-ґел!« —
На могилі орел,
На могилі, серед ночі,
У козака вийма очі,
230А дівчина в темнім гаї
Його з війська виглядає…«
Вдень лазила на смітниках,
Черепки збирала,
Примовляла, що синові
235Гостинця ховала,
А уночі розхрістана
І простоволоса
