Серцем — не красою!
А мені ще й завидують,
Гордою і злою
Злії люди нарікають,
30А того й не знають,
Що́ я в серці заховала…
Нехай нарікають.
Гріх їм буде… Боже милий!
Чому ти не хочеш
35Укоротить Свої темні,
Тяжкі мені ночі!
Бо я в день не одинока —
З полем розмовляю,
Розмовляю і недолю
40В полі забуваю.
А вночі…«
Та й оніміла.
Сльози полилися…
Білі руки простяглися,
45В подушку впилися.
1844. 18. V.
С.-Петербурґ.
