ходжувався Шевченко, як доводить запис у його “Щоденнику”, дня 13 грудня 1857 р., задумував він, “як Бог поможе скінчити успішно”, присвятити “чесним, щедрим і благородним землякам своїм”, значить, знову ж таки українцям. Дальшим, посереднім, але дуже важливим доказом української основи епопеї “Сатрап і дервіш”, що її Шевченко плянував написати за всяку ціну по-російськи (“А цю оригінальну поему треба написати конче по-російському” — запис під 19 липня 1857), може бути те, що вона залишилася ненаписаною і що задум цієї епопеї з її персонажами й мотивами вилився в написану таки українською мовою поему “Юродивий”, з Україною, а не Сходом, як тлом її дії.
Прототипом “Юродивого” може бути й сам Шевченко, що став не тільки “на прю” із царем і його сатрапами, але й з цілою російською імперією, персоніфікованою в постатях Петра I-го, що розпинав “нашу Україну”, і Катерини ІІ-ої, що її доконала. Висловленої вогненним словом Шевченка зневаги-ляпасу коронованим головам Росії не простили і не забули Шевченкові ні Микола I-ий, ні його наслідники, караючи тяжко не тільки його “юродивого”, але ще важче його народ і країну. Кинутого Шевченком визову російській імперії не можуть забути і простити йому теж і сьогоднішні кремлівські самодержці, докладаючи усіх зусиль і намагань, щоб “вивернути” Шевченкову Музу, спотворити його слово і поставити його на службу своїм цілям.
Усі ці приведені вище моменти, як і болюче сприймання Шевченком підневільної залежности України від Москви в усій його творчості, свідчать і про те, що чекав він приходу Вашінґтона з “новим і праведним законом” для України, прагнучи передусім її національного визволення. І тому теж єдино правдивою і правильною інтерпретацією даної цитати із поеми “Юродивий” може бути ствердження, висловлене проф. Степаном Смаль-Стоцьким у його про-
