тики цих російських царів, які й справді могли викликати захоплення Шевченка, що у своєму Щоденнику називав Герцена “апостолом” і святою людиною”. Ніякого натяку на висловлене Шевченком в той час прагнення діждатися Вашінґтона та його “нового і праведного закону” чи хоч би якоїсь асоціяції з ним у названих виданнях Герцена немає і тому треба виключити будь-який вплив Герцена на Шевченка в цьому напрямку. Навпаки, можна твердити, що якби Шевченко перейнявся був критичним поглядом Герцена на ЗДА з приводу існуючого там рабства негрів, то він ледве чи висловив би прагнення діждатися Вашінґтонового “нового і праведного закону”.
Усе це доводить, що Шевченкова візія “Вашінґтона з новим і праведним законом” не була викликана настроями й ідеями “російської революційної демократії” 50-ох років XIX ст. Ядерність, короткість і ясність, геніяльна простота цієї формули свідчать, що зародилась вона в Шевченка давніше, ще до його ув'язнення і заслання, і була виношувана ним довгими роками, поки знайшла свій вислів у “Юродивому”.
Відкидаючи будь-яку можливість впливу ідей і настроїв “російської революційної демократії”, включно із Герценом, на виникнення обговорюваної тут Шевченкової візії і приймаючи конечність довшого протягу часу для її викристалізування й оформлення, ідейних джерел її треба шукати найперше в Україні, у громадських тенденціях і настроях початку XIX сторіччя, особливо ж тодішніх сорокових років, часу перебування Шевченка в Україні і поставання Кирило-Методіївського Братства. Це ж до тих років саме відносяться, як це з'ясовано вище, постаті й образи Шевченкового “Юродивого”.
Цікаву і, здається, єдину досі спробу висвітлення настроїв й ідей у сучасній Шевченкові Україні дав В. П. ("В. Перський) у шевченківському числі авґ-
