добре! Земля і вода, здавало ся, сприяли єго панови. Пароходи і зелїзницї повинували ся єму. Чиж мала настати година нещастя? Паспарту ледви віддихав, неначе мав видати з своєї кишенї двацять тисячів фунтів. Буря доводила єго до розпуки і єсли би знав як Фікс тїшить ся тим, то сего було би се дорого коштувало!
Паспарту пересиджував за цїлий час бурі на помостї Ранґуна. На долинї не міг усидїти; він спинав ся на машти, чудував залогу корабля і помагав всюди зручно як малпа. По сто разів питав капітана, офіцирів, матрозів чи скоро промине буря, а ті не могли здержати ся від сьміху глядячи на єго несупокій. Єго відсилали до барометра, а сей якби умисне не хотїв підходити в гору, мимо того, що Паспарту тряс ним, перевертав і кляв.
Вкінци 4-го падолиста змінив ся напрям вітру, море успокоїло ся і Паспарту повеселїшав. Розвинено знов вітрила і Ранґун гнав дальше з подвійною скоростю. Але тяжко було відзискати страчений час. Аж 6-го падолиста о 5-ій годинї рано побачено землю, коли між тим після провідника пана Фоґа, повинен був парохід дійти до Гонґ-Конґ вже дня 5-го падолиста. Отже припізнено ся о 24 години, а в наслїдок того мусїв бути і від'їзд до Йокогами хиблений.
О годинї 6-ій входив Ранґун до пристани Гонґ-Конґ. Паспарту мав охоту запитати керманича чи відійшов вже парохід до Йокогами, але не мав відваги, бо хотїв до послїдної хвилї манити себе надїєю. Він, правда, висказав пану Фіксови свої сумнїви, але сей старав ся з хитростию лиса потїшати єго тим, що Фоґ буде міг відплисти слїдуючим пароходом.
Але хоч Паспарту не сьмів питати керманича то запитав єго цїлком спокійно пан Фоґ, поглянувши до
