Фікс і Паспарту пізнали, що зайшли до шинку, відвідуваного сими нужденниками, здурнїлими, зсохлими ідіотами, котрим купецка Анґлїя продає що року за двіста шістьдесять мілїонів франків того шкідного товару, що називає ся опіюм! Сумні ті мілїони, зискані з одної з найнещастнїйших хиб людских.
Вправдї правительство хиньске пробовало зарадити таким надужитям строгими заборонами, але дармо. Від богатої верстви народу, котрій виразно дозволено уживати опіюм, перейшов сей убійчий наліг до низших верств, так що годї вже було зарадити нещастю. Отже Хинцї курять все і всюди опіюм в своїй Небесній Державі. Як мужчини так і жінки віддають ся тій нещастній пристрасти, а коли раз привикнуть вдихати дим опіюма, вже без него не можуть обійти ся, щоби не виставити себе на страшні жолудкові корчі. Найбільший курець може пустити з димом до вісїм люльок денно, але по пятьох лїтах умирає.
Отже до такої буди, котрих в Гонґ-Конґ повно, зайшли Фікс і Паспарту, щоби покріпити ся. Паспарту не мав при собі гроший, але він приймив радо „кречність“ товариша, бо надїяв ся відплатити ся єму пізнїйше.
Зажадали двох фляшок вина, порто, котре Француз сильно потягав, між тим як зрадливий Фікс не спускав з ока свого товариша. Говорили о ріжних річах, а особливо о знаменитій гадцї Фікса їхати разом на Карнатіку. Коли випорожнили фляшки, встав Паспарту, щоби повідомити пана, що від'їзд корабля приспішено на кілька годин.
Фікс задержав єго.
— Ще хвильку — сказав.
— Щож ще хочете, пане Фікс?
