ляючи фляшку горівки — а єсли менї удасть ся, одержу два тисячі фунтів нагороди. Хочете з того пятьсот (5.000 зр.), єсли менї будете помагати?
— Вам помагати? — крикнув Паспарту, витріщивши очи.
— Так, менї помагати задержати пана Фоґа кілька днїв в Гонґ-Конґ.
— Що говорите? — спитав Паспарту. — Отже не досить, що ті панове висилають за моїм паном шпіона, бо не довіряють єму, але хотять єму ще ставити перепони! Встидаю ся за них!
— Що ви сим хочете сказати? — спитав Фікс.
— Хочу сказати, що се дуже неприлично. Не досить, що хотять обдерти пана Фоґа, але ще й забрати єму гроші з кишенї!
— А так! ми хочемо сего доказати.
— Алеж се підступ! — кликав Паспарту, що чим раз більше горячив ся під впливом напитку, який єму підсував Фікс, — то підступ, очевидна зрада. Ото джентельмени! Ото товариші!
Тепер вже Фікс нїчого не розумів.
— Товариші! — закликав Паспарту — члени клюбу реформи! Мусите знати пане Фікс, що мій пан честний чоловік і що єсли закладає ся то має право надїяти ся виграної.
— Але за кого ви мене маєте? — запитав Фікс, вдивлюючи ся в Паспартута.
— До лиха! За члена клюбу реформи, котрому поручено слїдити мого пана в дорозї, а се-ж понижуюче. Тим більше, що від часу, як я відгадав хто ви є, не сказав я о тім нїчого пану Фоґови!
— Він нїчого не знає? — спитав живо Фікс.
