і спокійне море, то при вісьмох милях на годину переїдемо вже тих 800 миль до Шанґай.
— А коли можете виїхати?
— За годину. Тілько часу треба, щоби закупити поживу і розвинути вітрила.
— Отже скінчена справа! Чи ви властитель корабля?
— Так, Джон Бунсбі, начальник Танкадери.
— Хочете завдаток?
— Єсли ласка.
— Тут маєте 200 фунтів… Пане — додав пан Фоґ — обернувши ся до Фікса — єсли хочете скористати…
— Я власне хотїв вас просити о сю ласку, — відповів Фікс рішучо.
— Добре. За півтора години будемо на пароходї.
— Але сей бідний хлопець… — сказала міс Ауда сильно засмучена тим, що Паспарту зник.
— Зроблю для него все, що можна, — відповів Пилип Фоґ.
І коли Фікс роздражнений і розлючений пішов на корабель, удали ся обоє до бюра полїцийного в Гонґ-Конґ. Пилип Фоґ лишив там опис Паспартута і значну суму грошеву, щоби єго віднайти. Се дїяло ся у француского аґента консулярного; відтак паланкин забрав з готелю пакунки і завіз подорожних на побереже, де в пристани стояла вже о 3-ій годинї Танкадера, заосмотрена прислугою і поживою, готова до дороги.
Танкадера була прекрасною, малою ґоелєтою[1] о двацятьох бочках об'єму, з переду остро закінчена,
- ↑ ґоелєта — корабель, об'єму найбільше сто бочок, з двома маштами.