— З полудня може собі буря надходити, все таки пожене нас наперед — відповів пан Фоґ.
— Єсли ви се так розумієте — відозвав ся моряк — то я вже не маю що говорити.
Причутє не помилило Джона Бунсбі. В менше спізненій порі року труба морска, після висказу одного славного метеорольоґа[1], перейшла би як водопад осьвітлений елєктричною полумінею, але в часї зимового зрівнаня дня з ночию можна було побоювати ся, що буде труба сильнїйша.
Моряк вчас прилагодив ся. Приказав стягнути всї вітрила ґоелєти і спустити півперечницї маштові на поклад. На внї було все готове. Позамикано щільно всї отвори, так що нї капля води не могла дістати ся до середини. Лише одиноке сильне трикутне вітрило завішено на головнім маштї, щоби ґоелєту міг попихати вітер. Так дожидано бурі.
Джон Бунсбі намавляв подорожних, щоби зійшли до каюти, але се тїсне місце, радше вязниця, майже позбавлене воздуха, при холибаню корабля не мало в собі нїчого приємного. Отже нї пан Фоґ, нї панї Ауда, а навіть і Фікс не хотїли зійти з помосту.
Коло осьмої години повстала сильна буря з дощем і вихром, так що єсли Танкадера була би мала всї вітрила розняті то була би полетїла в воздух як перо. Єсли би хто хотїв прирівняти скорість такого вітру до почвірної скорости льокомотиви, що жене повною парою, то лишивсь би ще далеко поза правдою.
Цїлий день гнав корабель ід півночи, несений величезними филями, задержуючи на щастє таку саму ско-
- ↑ Метеорольоґ = знаток воздушних явищ.
