Коли-б не буря, що забрала єму стілько часу, був би тепер не цїлих 30 миль від пристани.
Вітер очевидячки ослабав, але на щастє ставало і море спокійнїйше. Тепер розвинено всї вітрила а море аж пінило ся під грудию корабля.
В полудне була Танкадера вже лише 45 миль від Шанґаю і оставало їй ще 6 годин часу, щоби дійти до пристани перед відходом корабля до Йокогами.
На покладї проявила ся жива метушня, бо за всяку цїну треба було прибути на час. Мала ґоелєта мусїла перебігати бодай по 9 миль на годину — а тут вітер чим раз дужше слабів!
Однако корабель був такий легкий а єго горішні вітрила з тонкої тканини забирали тілько вітру, що при помочи струй, о шестій годинї, не був Джон Бунсбі дальше як 10 миль від ріки Шанґай, бо саме місто лежить що найменше 12 миль від устя ріки.
О семій годинї мали ще три милї до Шанґаю. Страшний проклін вирвав ся з уст моряка. Нагорода двіста фунтів мала очевидячки пропасти. Він поглянув на пана Фоґа. Фоґ був як звичайно спокійний, а однако ходило в тій хвили о цїлий єго маєток…
В сїй хвили показав ся на мори чорний, довгий стовп диму. Се був власне американьский парохід, що відпливав в приписаній годинї.
— Нехай перун трісне! — закричав Джон Бунсбі, відкинувши з розпукою керму.
— Сиґнал! — сказав лише пан Фоґ.
На передї Танкадери стояла мала пушка, уживана в часї мраки до сиґналів.
Набито єї по саме горло; але в хвили коли керманич мав приложити льонт, сказав пан Фоґ:
— Фляґа!
