Недалеко від берега стояв парохід, готовий до від'їзду. Паспарту мав лише кілька кроків до него. Він кинув ся на зводжений міст, вбіг на поклад і упав мов мертвий в хвили, коли вже Карнатік підносив якор.
Кількох моряків, що звикли вже до таких пригод, занесли бідного Француза до каюти другої кляси і Паспарту пробудив ся аж на другий день рано, о 150 миль від хиньского берега.
Отсе й причина, що Паспарту появив ся сего рана на помостї Карнатіка і повною грудю вдихав осьвіжуючий подух морского воздуха. Сей воздух отверезив єго і він став збирати свої гадки, але якось не міг дійти з ними до ладу. Вкінци пригадав собі на вчерашну пригоду, на оповіданє Фікса, на шинок.
— Очевидно — говорив сам до себе — я був мертвецки пяний! Що скаже на се пан Фоґ? На всякий спосіб я не спізнив ся на корабель, а се найважнїйше.
Коли відтак погадав о Фіксї, сказав до себе:
— Що-до него то маю надїю, що ми позбули ся єго раз на завсїгди; він не сьмів би по тім, до чого мене намовляв, їхати разом з нами на Карнатіку. Аґент полїцийний, детектив слїдить мого пана задля крадежи в анґлїйскім банку!… Гов! пан Фоґ такий злодїй, як я убійник!
Чи Паспарту мав звірити ся з тими річами свому панови? Чи годило ся повідомити єго про ролю, яку відгравав Фікс в цїлій тій справі? Чи не лїпше ждати аж приїде до Лондона і там єму сказати, що аґент центральної полїциї слїдив за ним довкола землї, а відтак з ним разом насьміяти ся з того? Певне, що так! Однако на кождий случай треба би над тим подумати. Найпильнїйшою річию на тепер було віднайти пана Фоґа і просити єго о прощенє за такий неприличний поступок.
