Отже Паспарту встав, а що корабель при сильних филях дуже холибав ся, то добрий хлопчище, що не міг ще гаразд держати ся на ногах, дістав ся лише з трудом на зад корабля.
На помостї не побачив нїкого, хто був би подібний до єго пана або до панї Ауди
— Нїчого не вадить — сказав, — панї Ауда ще спить о тій годинї, а пан Фоґ найшов собі як звичайно якогось грача до віста.
З такими гадками війшов Паспарту до сальона, але пана Фоґа там не було. Не лишало ся нїчого иньшого, як спитати контрольора. Контрольор відповів єму, що не знає нїякого подорожного того імени.
— Звинїть — сказав скоро Паспарту — тут розходить ся о високого, холоднокровного джентельмена, що мало удїляє ся товариству. Він їде з молодою женщиною…
— На корабли нема нїякої молодої женщини, — відповів контрольор. — Впрочім ось вам спис подорожних. З него можете довідатись.
Паспарту переглянув спис… В нїм не було імени єго пана. Він став немов приголомшений, та нараз прошибла єго якась гадка.
— А! — скрикнув — то я на Карнатіку?
— Так — відповів контрольор.
— В дорозї до Йокогами?
— Очевидно.
Паспарту побоював ся хвильку, що помилив ся що-до корабля. Але зараз пересьвідчив ся, що він дїйсно на Карнатіку та що на нїм нема єго пана.
Поблїдлий, упав на фотель немов громом ражений. Нагле роз'яснило ся єму все. Пригадав собі, що приспішено від'їзд Карнатіка, що він повинен був донести
