зини і вепровини, а що знав, що тут не вільно бити волів, бо они призначені виключно для потреб рільництва, то заключав з того, що в Япанї дуже тяжко о мясо. В тім не помиляв ся, але єго жолудок згодивсь би був охотно і на дичину, дріб або риби, котрими Япанцї майже виключно живлять ся крім страв з рижу. Але головою муру не пробєш, то й Паспарту поневоли мусїв відложити заходи о їду до другого дня.
Надійшла ніч. Паспарту повертав до дїльницї тубольцїв і блукав улицями серед найріжнїйших лїхтарень та приглядав ся громадкам скакунів, що показували свої чародїйні штуки і звіздочотам, котрі збирали під голим небом товпи людий довкола своїх телескопів вимірених на звізди. Відтак прийшов знов до пристани, що сияла блеском огнїв, порозкладаних рибаками, яко примана на рибу.
Вкінци опустїли улицї. Появили ся патролї якунїнів. Ті офіцири в своїх блескучих мундурах, окружені дружиною, подабали на амбасадорів і Паспарту повтаряв жартом за кождим разом, коли стрітив таку патролю:
— Ну, слава Богу! ще одно япаньске посольство вибирає ся до Европи.
На другий день чув Паспарту, що утомлений і зголоднїлий; мусїв щось з'їсти і то як найскорше. Мав на се средство: міг продати свій годинник, але він волїв би умерти з голоду, як се зробити. Тепер як раз
