лучала ся єму нагода скористати зі свого, правда не мельодийного, але сильного з природи голосу.
Умів кілька француских і анґлїйских сьпіванок то й рішив ся пробовати їх. Япанцї — гадав Паспарту — мусять любити музику, бо у них робить ся все при звуках цимбалів, там-там (бубнів) і тарабанів; без сумнїву зуміють оцїнити і талант европейского віртуоза.
Але може ще за вчасно устроювати концерт, а слухателї пробуджені несподїваним сьпівом може не заплатили би монетою з погрудєм мікада?
Отже Паспарту постановив заждати кілька годин, але по дорозї замітив, що прийшла єму гадка змінити своє одїнє на яку драну свитину, що лїпше відповідала би єго теперішному положеню. Впрочім така заміна могла би єму принести якусь доплату, котру міг би зараз ужити на заспокоєнє голоду.
Але досить мусїв находити ся заки віднайшов якогось крамаря Япанця, котрому заявив своє бажанє. Одежа европейска подобала ся крамареви і вскорі вийшов Паспарту з єго буди прибраний в стару япаньску свитину а на голові мав род турбана в ясні смуги, хоч пожовклого вже від старости. Крім того забрящало у него в кишени кілька срібних монет.
— Знаменито! — подумав — представлю собі, що тепер карнавал! — Коли Паспарту перемінив ся в той спосіб в Япанця, виглядїв насамперед скромну чайню і з'їв там кусник курятини та троха рижу, продумуючи над тим, звідки взяти гроший на обід.
— Тепер — говорив до себе, коли добре попоїв — розходить ся о се, щоби не стратити голови. Тої вже свити мабуть не проміняю за більше япаньску. Отже треба винайти спосіб, щоби о скілько можна як
