Він пішов за весельчаком і прийшов небавом в япаньску дїльницю. За чверть години задержав ся перед обширною шопою, на котрій повівали численні хоруговки і котрої внїшні стїни представляли в пестрих красках цїлу товпу акробатів.
Се було заведенє честного Батулькара, в родї американьского Барнума, директора трупи скочків, чародїїв, кльовнів, акробатів, еквілїбристів, ґімнастиків, котрі після афіша давали послїдні представленя перед своїм виїздом з держави Сонця до Сполучених Держав американьских.
Паспарту війшов до присїнка, що притикав до шопи і спитав за паном Батулькаром. Пан Батулькар явив ся лично.
— Чого хочете? — спитав Паспартута, взявши єго зразу за Япанця.
— Чи не потребуєте служачого? — спитав і собі Паспарту.
— Служачого? — відповів пан Батулькар, пригладжуючи свій густий сивий підбородок — я маю вже двох, слухняних, вірних, котрі мене нїколи не опускають і служать менї безплатно лише за їду… Отже так річи стоять, — додав розложивши сильні дві руки, обтягнені грубими жилами, як басовими струнами.
— Отже не здам ся вам нї на що?
— Нї!
— До чорта! а однако було би менї дуже на руку поїхати з вами.
— Ага! — догадав ся тепер честний Батулькар — то з вас такий Япанець, як з мене малпа! Але чогож ви так убрались?
— Як хто може, так убирає ся!
— То правда. Чи ви Француз?
— Так, і то Парижанин з Парижа.
