ставленє тих „Довгоносих“, незвичайних еквілїбристів, яких ще Европа не бачила.
Ті „Довгоносі“ становили осібне товариство під безпосередною опікою божка Тінґу. Одїті як герольди середних віків, носили блискучі крила при раменах. Але найбільше визначували ся тими довгими носами, що ними були прикрашені їх лиця; а особливо ужитком, який з них робили. Ті носи не були й на волос менші від бамбусових тростин, довгі то на пять то на шість або на десять стіп, одні прості, другі закривлені, у одних були гладкі у других бородавковаті. Отже на тих додатках, сильно прикріплених до лиця, показували всї свої еквілїбристичні штуки. Кільканайцять таких почитателїв божка Тінґу положило ся на землї горіниць, а їх товариші танцювали на їх носах, перескакували з одного на другий і показували найнеімовірнїйші штуки.
На закінченє заповідано звичайно для публики людску піраміду, в котрій пятьдесять „Довгоносих“ представляло „віз божка Жаґернота“. Але тепер замість тої піраміди, в котрій рамена служили за точку опору, мали артисти поважаного Батулькара повязати ся з собою лише носами. Але позаяк лучило ся що один з тих, котрі становили підпору воза покинув товариство, а до сеї штуки надавав ся лише той, хто був сильний і зручний, то вибрано на єго місце Паспартута.
Бідняга незвичайно соромив ся, коли — згадавши сумні лїта молодости — одїв ся в середновічну одежу і причепив собі пестрі крила, та коли приправлено єму до лиця на шість стіп довгий ніс! Але конець кінцем сей ніс то єго хлїб насущний; отже здав ся на волю Божу.
Паспарту війшов на сцену і станув між товаришами, що мали становити підставу воза Жаґернота.
