описати сего джентельмена, а сей опис розіслано зараз всїм детективам сполученого королївства і прочої Европи. Деякі головачі, між ними і Вальтер Ральф, надїяли ся з тої причини, що злодїй не втече.
Можна собі подумати, що сю подїю обговорювано в Лондонї і в цїлій Анґлїї. Перечено ся пристрастно чи удасть ся полїциї зловити злодїя в столици чи нї. Отже не диво, що й члени клюбу реформи говорили про сю пригоду, тим більше, що й адмінїстратор банку був між ними.
Поважаний Вальтер Ральф не сумнївав ся, що слїдство поведе ся, бо — як казав — назначена нагорода мусить незвичайно заострити ревність і нюх аґентів. Але єго товариш Андрій Стюарт не подїляв цїлком тої певности. Отже суперечка не уставала між джентельменами, що між тим засїли довкола картяного столика, Стюарт напротив Флєнеґена, Фалентін напротив Пилипа Фоґа. Підчас гри мовчали грачі, але між робрами продовжала ся перервана розмова тим живійше.
— Я стою при своїм, — сказав Андрій Стюарт, — що сей злодїй мусить бути дуже зручний і має всї вигляди утечи.
— Куди єму! — відповів Ральф — аджеж нема нї одного краю, де би він міг укрити ся.
— Отсе було би добре!
— А кудиж, по вашому, втїкати б єму.
— Не знаю, — відповів Андрій Стюарт — але на кождий спосіб на земли досить місця.
— Се так давно було… — сказав півголосом Пилип Фоґ, а відтак додав: — Ви збираєте — і подав карти Флєнеґенови.
Розмова утихла підчас робра, але згодом знов розпочала ся, коли Стюарт обізвав ся:
