Не уйшов ще й двіста кроків, коли „случайно“ стрітив ся з Фіксом. Аґент, удав незвичайно зачудованого. Як то? — пан Фоґ і він переїхали разом на тім самім корабли через Тихий Океан і не знали один про другого? На кождий спосіб уважав собі Фікс за велику честь, що побачив знов джентельмена, котрому тілько завдячував, а що інтереси кличуть єго назад до Европи то було би єму незвичайно мило їхати дальше в такім приємнім товаристві.
Пан Фоґ відповів, що й він уважає собі за честь товаришувати з Фіксом, а Фікс, — котрому ішло о се, щоби не стратити Фоґа з очий — попросив єго тепер о позволенє оглянути разом з ним таке цїкаве місто, як Сан Франціско. Пан Фоґ радо на се згодив ся.
Так блукали разом по улицях міста пан Фоґ, міс Ауда і Фікс. Небавом опинили ся на улици Монґомері, де зібрала ся величезна товпа людий. На хідниках, на серединї улицї, на шинах, на порогах всїх домів, а навіть на дахах всюди несчислені товпи. Люди облїплені афішами проходжували ся в натовпі, хоругви і бандериї маяли у воздусї, з усїх сторін роздавали ся крики:
— Гурра Камерфільд!
— Гурра Мондібой!
Се було віче (по анґлїйски мітінґ). Так бодай гадав Фікс і подїлив ся своїм здогадом з паном Фоґом та замітив:
— Може добре зробимо, єсли не будемо мішати ся між сю голоту, бо тут не тяжко діждати ся якого кулака.
— Дїйстно — відповів Пилип Фоґ. — а кулак хочби був і полїтичний все-ж таки кулак!
Фікс вважав своїм обовязком усьміхнути ся на сю замітку; вкінци, щоби приглянути ся а не попасти
