до єї жерел, в горах Гумбольдта, т. є. майже на всхіднім кінци Невади.
По снїданю, на котре було 20 мінут часу в Рено, сїв пан Фоґ з панею Аудою і товаришами знов до ваґона. Пилип Фоґ, молода женщина, Фікс і Паспарту придивляли ся з вдоволенєм краєвидови, що кождої хвилї міняв ся перед їх очима. Незміримі луги, гори показуючі ся на овидї, шумячі гірскі потоки, все те дуже їх займало. Часом появило ся велике стадо бізонів, що виглядало здалека як рухомий вал. Сї величезні громади волів становлять нераз важну перешкоду для зелїзницї. Нераз бачено як тисячі тих зьвірять переходило цїлими годинами збитими рядами півперек шин. Тогдї мусить машина задержати ся і ждати доки дорога не буде знов вільна.
Так стало ся і тепер. Около третьої години пополудни замкнула дорогу громада яких десять до дванайцать тисячів штук. Спершу пробував машинїст переїхати поволи поміж величезну товпу, однако се не удало ся і він мусїв здержати поїзд.
Воли переходили поволи, часом серед страшного рику, півперек шин. Они висшого росту як европейскі, мають короткі ноги і хвіст і сильно вистаючий горб на хребтї, їх роги відстають в насадї далеко від себе, а голова, шия і плечі покриті довгою гривою. Не можна було й думати о тім, щоби здержати їх похід. Коли бізони виберуть собі дорогу в однім напрямі, не може їх нїчого нї спинити нї повернути в иньший бік; їх похід подібний до струї живого мяса, що не дасть ся стїснити нїякими валами.
Подорожні приглядали ся з містків сему цїкавому видовищу. Але найбільше загрожений сим опізненєм Пилип Фоґ сидїв на своїм місци і ждав з фільозофічним
