в собі рішучо нїякого покликаня і єму здавало ся — хоч він може і милив ся — що горожанки міста Лєк-Сольт-Сіти якось неспокійно єго оглядали.
На щастє, єго побут в сьвятім містї не мав бути надто довгий. Кілька хвиль перед шестою годиною були подорожні знов на двірци і засїли в ваґонах.
Роздав ся свист; але в хвили, коли поїзд рушив, почув ся голосний крик: „Стій, стій!“
Однако поїзд, що вже їде не задержує ся на крик подорожного. Чоловік, що кричав був якийсь Мормон, що спізнив ся до поїзду. Він біг, що аж дух в нїм запирало. На єго щастє не було при двірци нї воріт нї паркану. Він перебіг півперек дороги, вискочив на східцї послїдного ваґона і упав засапаний на лавку.
Паспарту, що приглядав ся з занятєм сїй ґімнастичній вправі, поглянув з великим співчутєм на спізненого подорожного, коли почув, що сей горожанин з Юта утїк з хати по якійсь домашній суперечцї.
Коли Мормон висапав ся, відважив ся Паспарту поспитати єго чемно, кілько він жінок має, він сам, — бо по тім, як він утїкав, догадував ся Паспарту, що єсть їх бодай двайцять.
— Одну, пане, — відповів Мормон і піднїс руки до неба, — одну, але й сеї за богато!
Поїзд поминувши столицю Солоного озера і стацию Оґден, біг з годину на північ аж до ріки Ткацкої,
