подорожні до значного міста Норт-Плятте, положеного між обома раменами тої ріки, що тут сходять ся і пливуть звідси вже як одна велика ріка та впадають повисше Омаги до Міссурі.
Тут минули подорожні сотий полудник.
Між тим пан Фоґ сидїв з своїм товариством коло улюбленого віста і нїхто не нарікав на довгу подорож. Фікс виграв був з початку кілька ґвіней і вже мав їх знов програти, але показало ся, що він був не менше добрий і пристрастний грач від самого пана Фоґа. Сему знов джентельменови сприяло сего рана незвичайне щастє; атути і „гонори“ сипали ся як з рукава. Як раз в сїй хвили обдумав собі Фоґ якийсь сьміливий плян і мав вже загравати піка, коли за єго сидженєм відозвав ся голос:
— Я грав би каро…
Пан Фоґ, панї Ауда і Фікс піднесли голови.
За ними стояв полковник Проктор.
Стемп Проктор і Пилип Фоґ пізнали ся відразу.
— А! се ви пане Анґлїєць, — кликнув полковник, — то ви хочете грати піка!
— Я вже й граю, — відповів холодно Пилип Фоґ і кинув пікову десятку на стіл.
— Але я хочу, щоби грало ся каро, — крикнув гнївно полковник Проктор.
І він, простягаючи руку, немов би хотїв виграну карту зі стола взяти, сказав:
— Ви нї раз не розумієте ся на сїй грі.
— То може на иньшій розумію ся лїпше, — встаючи відповів пан Пилип Фоґ.