вали поїзди. Після свого звичаю нїколи не ждали аж поїзд задержить ся, лише кидали ся на ступнї ваґонів і так зручно вскакували до возів, як циркові кльовни на конї. До того не нападали нїколи на поїзди меньшими громадами як по сто людий.
Сіукси мали рушницї і послугували ся ними при нападї. Подорожні знов відповідали на їх стріли револьверами, бо майже кождий з них був уоружений. Насамперед напали Індияни на машину і оббили машинїста та паляча до полусмерти. Один з їх проводирів хотїв машину здержати, але що не умів обходити ся з реґулятором, то замість замкнути так пустив пару, що льокомотива пігнала з найбільшою скоростию.
Прочі Сіукси кинули ся майже рівночасно на ваґони, вдерли ся як скажені малпи на дахи возів, повиважували двері і кождий боров ся на свою руку з подорожними. З товарового воза, до котрого дістали ся без перешкоди, бо нїхто єго не боронив, посипали ся на дорогу клунки, куфри, скринї і всякі товари. В цїлім поїздї запанував крик, гук стрілів і проклони.
Тимчасом подорожні боронили ся хоробро. Кілька ваґонів затарасовано, так що Індияни не могли до них дістати ся і подорожні боронили ся з них немов з фортів, лише що ті форти були движимі і гнали зі скоростию сто миль на годину.
Панї Ауда поводила ся від самого початку борби дуже відважно. З револьвером в руцї стояла коло вікна і скоро лиш який Індиянин показав ся, стрїляла скрізь побиті шиби. Вже з двацять смертно ранених Сіуксів лежало на дорозї, а ті що падали зі ступнїв на шини, кінчили по найбільшій части під колесами поїзду.
Також і кількох подорожних лежало по лавках тяжко ранених кулями або індийскими топорами.
