— Приймаємо заклад, — відповіли, порозумівши ся між собою, панове Стюарт, Фалентін, Сулїван, Флєнеґен і Ральф.
— Гарно, — сказав пан Фоґ. Поїзд до Дувра відходить о годинї осьмій і сорок пять мінут. Тим поїздом виїзджаю.
— Нинї вечером? — запитав Стюарт.
— Нинї вечером, — відповів Пилип Фоґ. Отже — говорив дальше, витягаючи калєндар з кишенї і розгортаючи єго, — позаяк нинї маємо середу, 2. жовтня, то я мушу бути назад в Лондонї в суботу, 21. грудня о годинї осьмій і сорок і пять мінут вечером, тут в тім сальонї клюбу реформи, инакше ті двацять тисяч фунтів, що лежать для мене у братів Берінґів, належать цїлком правно вам, мої панове. — Тут маєте переказ на сю суму.
Списано зараз протокол закладу і всї участники підписали єго. Пилип Фоґ поводив ся цїлком холоднокровно. Він певне не закладав ся, щоби виграти, і поставив тих двацять тисячів фунтів — половину свого майна — лише длятого, бо видїв, що других двацять тисяч потребує, щоби сю тяжку не сказати вже неможливу задачу перевести. Тимчасом єго противники були якісь несупокійні, не задля високих ставок, лише длятого, що до якоїсь міри було їм совісно під такими услівями закладати ся.
Тогдї вибила сема година. Приятелї упімнули пана Фоґа, щоби перестав грати і пішов приладити ся до дороги.
— Я все готовий до дороги, відповів сей холодний джентельмен, роздав карти і сказав:
— Я висьвячую каро, ви заграєте, пане Стюарт.
