— Не знаю, пане, чи можете, але се ваш обовязок.
— Мій пане, — відповів капітан, — тут не сьміє мене нїхто учити, що є моїм обовязком, а що нї.
— Добре, — відповів спокійно Пилип Фоґ. — То я іду сам.
— Ви, пане! — крикнув Фікс, що між тим підійшов до капітана і Фоґа, — ви хочете самі пускати ся в погоню за Індиянами?
— Чиж ви гадаєте, що я дам пропасти тому, кому всї наше житє завдячуємо? — Я іду.
— Коли так, то самі не підете! — відозвав ся капітан, не могучи оперти ся зворушеню. — Нї! З вас гарний чоловік… Ану вояки! трийцять людий на охотника!
На се візванє ставила ся цїла компанія, так що капітан міг вибирати. Він вибрав трийцять людий і віддав команду над ними одному старому підофіцирови.
— Дякую, капітане! — сказав Фоґ.
— Позволите менї іти з собою? — спитав Фікс пана Фоґа.
— Як гадаєте, пане, — відповів Пилип Фоґ. — Але єсли хочете зробити менї прислугу, то лишіть ся при панї Аудї. Єслиб менї лучило ся яке нещастє…
Лице полїцийного аґента поблїдло. Відлучити ся від сего чоловіка, котрого слїдив з такою витревалостию на кождім кроцї! Дозволити єму іти на таку небезпечну виправу! Фікс поглянув уважно в лице джентельмена, мимо свого наміру, мимо внутрішної борби спустив очи перед спокійним і отвертим поглядом пана Фоґа.
— Лишаю ся, — сказав.
За кілька хвиль стиснув пан Фоґ руку молодої жінки, передав їй свою цїнну торбу і пустив ся в дорогу з підофіциром і єго малим віддїлом.
