Сторінка:Подорож довкола землї в 80 днях.pdf/194

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Тимчасом зі всходу не надходив в тій порі нїякий поїзд. Телєґрафічно візвана поміч не могла ще так скоро надійти, а поїзд з Омаги до Сан Франціска мав переїздити аж на другий день. Але небавом вияснила ся цїла справа.

Льокомотива, що поволи наближала ся, була та сама, що, відчеплена від поїзду, пігнала дальше з величезною скоростию разом з машинїстом і палячем. Она їхала ще кілька миль, доки задля недостачі палива не погас огонь; пара стратила силу і годину опісля, двайцять миль за стациєю Керне, машина задержала ся.

Машинїст і паляч не погибли і по довгім омлїню прийшли знов до себе. Тодї стояла уже машина і машинїст, побачивши саму льокомотиву без возів, догадав ся, що мусїло стати ся і був пересьвідчений, що оставший поїзд потребує помочи. Анї хвилї не надумував ся, який єго обовязок. Їхати дальше до Омаги було розумно, вертати до поїзду, грабленого може ще доси Індиянами, було небезпечно… Але все одно! Дерево і кілька лопат вугля оживило огонь, пара набрала знов сили і около другої години з полудня їхала машина назад шляхом до стациї Керне.

Подорожні незвичайно утїшили ся, коли побачили знов машину на передї поїзду і коли пересьвідчили ся, що будуть могли пустити ся в дальшу дорогу.

Скоро машина надійшла, спитала панї Ауда кондуктора:

— Ви від'їздите?

— В сїй хвили, панї.

— Але полонені… наші нещастні товариші…

— Я не можу переривати служби, — відповів кондуктор. — Ми й так спізнили ся о три години.