— А коли піде найблизший поїзд з Сан Франціска?
— Завтра вечером.
— Аж завтра вечором! Алеж се за пізно. Ви мусите ждати…
— Се неможливе, — відповів кондуктор. — Єсли хочете з нами їхати, то прошу сїдати.
— Я не їду, — відповіла панї Ауда.
Фікс прислухував ся розмові. Перед кількома хвилями, коли ще нїхто не знав, що машина верне і поїзд поїде дальше, був би рад як найскорше опустити Керне, а тепер, коли поїзд стояв готовий до від'їзду і треба було лише всїсти до него, почув, що єго немов би що придержувало. Вкінци гнїв на свою неудачу поборов ваганє.
Тимчасом подорожні і кількох ранених — між иньшими й полковник Проктор — засїли у ваґонах. Кипучі кітли шипіли, пара виходила з льокомотиви, машинїст засвистав, поїзд рушив і вскорі зник в метели з очий полишених.
Аґент Фікс не від'їхав.
Минала година за годиною; на дворі була студїнь і метелиця. Фікс сидїв на лавцї в стацийній сали так непорушно, що здавало ся немов би спав. Панї Ауда, мимо непогоди виходила що кілька мінут на двір, бігла аж на конець перону і вдивлювала ся в густу мраку і метелицю та прислухувала ся кождому шелестови. Відтак, скостенїла від зимна, вертала назад до салї, щоби за кілька хвиль знов вибігти.
Настав вечер а пана Фоґа з товаришами все ще не було. Де они могли тепер бути? Чи взагалї можна було дігнати Індиянів? Чи вояки бороли ся з ними, чи може блукали в мрацї? Капітан був дуже неспокійний, хоч не давав сего по собі пізнати.
